Днями тут "заповнював" текстами новорічно-різдвяні листівки родичам і не тільки.

Що цікаво - для одних написати слова привітання - справа кількох секунд, - для інших - простіше арматуру руками на морозі гнути.

І по суті - побажання в переважній більшості - +- однакові. От тільки комусь їх бажати - легко. А декому - опір внутрішній якийсь.

Комусь хочеться побажати побільше, а комусь - одне слово і то воно видавлюється десь із глибин свідомої несвідомості.

Для одних - листівка нагадує офіційний лист "На загальних зборах ми прийняли рішення" (с)"Свидетель на свадьбе", для інших - просто вражаюча енергія виливається в абсолютно неформальний стиль.

Для когось листівка підписується "Таня + Андрій", а для когось "Андрій + Таня". І що цікаво - навіть в цьому існує випадковість, тобто десь свідомо пишеш своє ім'я першим, а десь несвідомо робиш помилку і пишеш своє ім'я першим. А комусь внизу дописуєш "і Ласка".

Взагалі цікаві почуття виникають при заповненні тих листівок. Лише одна листівка серед пачки інших може зробити так, що маршрутка, яка везе стандартно тебе додому в день "потрібно написати привітання" їде в інший бік + на роботі кількість завдань виростає в таку кількість, що прихід додому в 4 ранку "заважає" вчасно написати привітання.

Ех... Житіє моє... (с)"Пёс смердячий"

Спонсор повного тексту в RSS - @jarofed