Навіяно коментарем і статтею.

Завжди дивувала мене здатність людей "виготовляти" рецепти, коли непотрібно мислити. Запам'ятав і все.
Почув від когось "авторитетну" думку - все, побудував на цьому цілу релігію і порушити її ну насправді важко і мабуть непотрібно.

Це наче пастка, так і хочеться щось спробувати доводити, але розумієш, що толку від того нуль, та і даремна трата часу - дорослу людину практично неможливо в чомусь переконати - довгострокова пам'ять набагато сильніша, чим короткострокова.

А скільки тому прикладів є. Скільки баталій в форумах. Скільки статтей в блогах.

Та будь-що. Навіть заявка про оновлення на нову версію в деяких моїх знайомих викликає практично обурення, бо вони звикли до старої версії і не розуміють "для чого?". І чим далі - тим більше я стаю таким, прагматичним(?) мабуть.

Релігійні війни. Вдуматись в цей вислів, який хтось колись використав для визначення ситуації, коли прихильники тієї чи іншої "теми" намагаються довести комусь, що їхній шлях - коректніший, або, що більш болюче - що будь-який інший варіант - поганий і недосконалий.

А взагалі - даний феномен дуже часто використовують політики, щоб викликати обурення, захват, звинувачення на себе, тоді людський мозок асоціює сильні почуття до людини, яка це викликала і запам'ятовує її.

Для використання релігійних воєн в добрих цілях не варто ображати і звинувачувати сторону, яку Ви не підтримуєте.

Достатньо лише розхвалити власну позицію, тоді є великий шанс отримати конструктивний діалог і почути про переваги іншої сторони. Це як в Біблії - роби те, що хочеш, щоб робили з тобою.
Тобто, любите Вордпрес - хваліть його, тоді дізнаєтесь, чому Друпал кращий. А хочете почути чому Хар.ру фіговий - насріть в душу Сапе.ру. Це проста закономірність.